Поезія в моєму житті.
Інколи те, про що думаю виливається у віршованих стрічках. А ще, із задоволенням, пишу віршовані вітання для своїх колег. Їм це дуже подобається. Звичайно, я не професіонал в поетичній справі, але те, що пишу, від душі.
Кажуть люди, в одну річку
Ти два рази не зайдеш,
Але справжнє покликання
Теж в житті не обминеш.
Тому в свій час наша Валя
Повернулась в «Світлячок»,
Щоб виховувать й навчати
Наших милих діточок.
Всі заняття в неї – диво
В голові ідей вагон,
Кожна з них, якби продати,
Коштувала би мільйон.
Та Валюша – щедра жінка
На ідеї , на хліб-сіль,
Тож з’їжджаються до неї
Всі родичі звідусіль.
Хай тобі, дорога Валю,
Двері всі відкриті будуть,
На шляхах твоїх життєвих
Будуть тільки добрі люди.
Хай багатою на щастя
Буде твоя доля.
До ста літ живи в пошані,
В радості, в любові.
Хай здоров’я не підводить,
Дружить хай з тобою
Відчувай усяку пору
Теплою весною.
Ірині Зленко
Прийшла в цей світ наша Ірина.
Чудова жінка, працьовита,
І вдома й тут - хазяйновита.
ЇЇ в садочку поважають,
Бо про її чесноти знають.
Вона і щира, й справедлива,
Жінка приваблива й красива.
«Світлячок» обшила вправно.
Завжди нам допомагає,
Брак на одязі справляє.
І заштопає, й вкоротить,
Гарно в неї все виходить.
Мають вигляд «від Кардена».
Небайдужість та турбота –
Це також її чесноти.
Вона й вислуха, й порадить,
Порадіє і розрадить.
Тож вітаємо ми Іру,
Подругу й колегу милу.
Їй бажаємо здоров’я,
Сили, радості, любові.
Все, чого хочем собі,
Ми бажаємо тобі.
Вправна в будь-якому ділі.
Руки має золоті,
творить вироби круті.
Тільки чує десь тривогу
Миттю мчить на допомогу.
Добра мама та дружина,
Має гарних доньку й сина,
Про сім’ю постійно дбає,
Чоловіка поважає.
А яка сестра чудова,
Якщо треба, завжди поряд
І у радості, і в горі,
Ради близьких зверне гори.
І на вдачу дуже сміла,
Круто як життя змінила,
Полишив стару дорогу,
Стала класним педагогом.
А яка колега кльова…
Тож завжди ти будь здорова
І красива, і багата,
Хай добро лиш йде у хату.
Мрії хай збуваються,
Сила повертається.
Паші Євгенівні
Як п’єса музична життя протікало,
Чого лиш в цих стінах у нас не бувало:
І радості, й болі, печалі й тривога
Та кликала знову в садочок дорога.
Тут Паша Євгенівна довго трудилась,
Сьогодні ж почули ми «Я вже втомилась».
Слова ці як грім серед ясного неба
І крикнуть хотілось: «А може не треба?!»
Та дивлячись прямо у стомлені очі
Безсилі зробити щось, хочеш не хочеш…
І діти теж просять: «Пора відпочити.
Вже час і для себе Вам, мамо, пожити.»
Тож справді, сьогодні без жалю і туги
Ми кажем спасибі тут справжньому другу
За чесність, порядність, умілу роботу,
За вияв любові, тепла і турботи
До діток, колег й тим, кому це так треба,
За щирість сердечну, повагу до себе.
Уміння навчати по совісті жити,
до Бога звертатись і світ цей любити.
Твоя друга життя половина хай квітне
і сонечком теплим, і небом блакитним.
Ти, Пашо, згадай, що городи не в моді,
Загорать можна не лиш на городі,
Але й на Мальдівах, там, кажуть, так гарно,
Як з’їздиш – розкажеш про все нам докладно.
Хай пенсія часто у тебе зростає,
Її, без натяжки, хай на все вистачає:
На санаторій, круїзи, худобу,
Дарунки для внуків, а дітям - підмогу.
Всій вашій родині здоров’я, достатку,
Хай всім буде добре, всі справи в порядку.
Протоптана стежка твоїми ногами
Хай буде зв’язком між тобою і нами.
Наступні рядки з'явились після повномасштабного вторгнення рашистів.
Хто породив вас, рашисти прокляті?
Невже це людина, тим більш жінка-мати?
Чи ви чули пісні колискові,
Мами ніжне, лагідне слово?
Що вас вчила ота "жінка-мати",
Як невинних людей убивати?
І який механізм замість серця
У гранітній душі вашій б'ється?
Ні, не жінка вас породила,
А нечиста диявольська сила,
Тому й Божих законів не знаєте,
В споконвічні святині стріляєте.
І нема у вас меж жорстокості,
Бо немає ні краплі совісті.
Ви воюєте з дітьми й жінками,
Тому й пропасть назавжди між нами.
Української крові невинної
З ваших лап загребущих не змити.
Хай під вами земля горить всюди,
Будьте прокляті вашими дітьми.
Україна ж воскресне з руїни,
Перемогу величну здобуде,
Розцвіте пишно-буйним садом.
Як сказалося, хай так і буде!
22.03.2022
